№10(402)

Май 2015

  Моя Україна

Автор: София Сергиенко
 

Добрий вечiр, Україна,
Добрий вечiр, Київ мiй.
Пам'ятаю гори, лiси i поляни
Пам'ятаю тебе, Днiпро-Славутич,
Хоча i живу я на Мiчиганi,
Все одно для мене ти завжди могучий.
В пам'ятi моїй школа на базарi,
Технiкуми на Бойченка та на Автовокзалi.
Кiнотеатр «Київ», iнститути культури та iноземних мов.
А яка чудова опера була,
Пам'ятаю голоси Козловського, Мокренка, Гнатюка.
Пам'ятаю площу Калiнiна, Хрещатик, Голосiїво та Лiсовий масив.
Палац Жовтневий, в якому мої дiти виступали, потiм працювали.
Фурнiтурний завод на Червоноармiйськiй, де мiй батько все життя проробив,
I весь час портрет його на центральнiй вулицi висiв.
А яке метро чудове, це ж iсторiя сама.
Пам'ятаю, як в одному дворi жила не одна сiм'я.
Дiлилися думками, варениками та борщем.
Пам'ятаю 150-рiччя з дня народження Великого Кобзаря – Тараса Шевченка.
Пам'ятаю 1500-рiччя нашої рiдної столицi, про що свiдчать мої медалi.
А що далi?
Пам’ятаю, та нiколи не забуду Куренiвку  та Чорнобиль,
Це був страшний бiль.
А зараз живе моя старенька мати,
Дуже прикро менi, що в Києвi вона сама,
Любить вона Украину, любить Київ, не хоче кинути свiй дiм.
Хай вибачить мене, не можу й я кинути своїх онукiв та синiв.
Живи, Україно, прекрасна та сильна, з твоїми думками i ми.
Бажаю вам щастя та бувайте здоровi, мої земляки.


в начало статьи